Фабула судового акту у кримінальному провадженні щодо представництва інтересів потерпілого: Вироком Миронівського районного суду Київської області від 22.12.2016 у кримінальному провадженні ЄУН 371/891/16-к обвинуваченого П. засуджено за ч. 1 ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження) до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Не погоджуючись з вироком в частині призначеного кримінального покарання, потерпілим подано на нього апеляційну скаргу в частині м’якості призначеного покарання та недопустимості застосування до обвинуваченого іспитового строку. Також на вирок апелював захисник обвинуваченого в частині доведеності вини останнього, який свою вину у скоєнні злочину не визнав.
Київський апеляційний суд ухвалою від 24.09.2019 вирок Миронівського районного суду Київської області від 22.12.2016 змінив: дії обвинуваченого П. перекваліфікував з ч. 1 ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження) на ч. 1 ст. 122 КК (середньої тяжкості тілесне ушкодження) і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
За фабулою обвинувачення потеплілий отримав тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи черепа в результаті удару, заподіяного обвинуваченим.
Суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення щодо правової перекваліфікації протиправних дій П. визнав недопустимими рентген знімки, які покладені в основу висновків комісійної судово-медичної експертизи №122/к від 15.01.2016 та №68/к від 12.07.2016, оскільки такі знімки не визнані доказами у кримінальному провадженні та в передбаченим законом порядку не відкриті стороні захисту, що підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, потерпілим та прокурором подано на нього касаційні скарги, які задоволено постановою Верховного Суду від 06.02.2020, зокрема ухвалу Київського апеляційного суду від 24.09.2019 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Судом касаційної інстанції поміж іншого констатовано істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції.
Так, касаційний суд вказав на неправомірність зазначених висновків суду апеляційної інстанції щодо визнання недопустимими відомостей, що містяться у рентген знімках, оскільки апеляційний судом ним не враховано:
1) показів потерпілого, які є самостійним джерелом доказів;
2) показів експерта (голови судово-медичних експертних комісій);
3) ряду наявних в матеріалах справи медичних документів, які підтверджують спричинення потерпілому саме тяжкого тілесного ушкодження.
Суд касаційної інстанції констатував таке: «Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації».
При цьому касаційний суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27.01.2020 (справа № 754/14281/17) за яким відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом, якщо зазначені документи отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Адвокат Ткаченко Сергій Олександрович.
До уваги повний текст судового рішення:
Судом закрито справу щодо водія, звинуваченого у відмові від проходження огляду на стан сп’яніння.
Постанова
Іменем України
6 лютого 2020 року м. Київ
справа № 371/819/16-к
провадження № 51-1511км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Марчук Н.О., Маринича В.К.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Піх Ю.Г.,
захисника Трилевича О.А.,
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 і прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014110220000586, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кривого Рога Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі -КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 103, 14 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Цивільний позов ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.
За вироком суду 22 листопада 2014 року близько 17:00 ОСОБА_1 під час сварки та бійки, що виникла у нього з ОСОБА_2 біля магазину «ЕКО» на вул. Соборності, 61-А у м. Миронівці Київської області, умисно з неприязні двічі ударив останнього кулаком у ділянку голови, чим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи черепа.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 7 березня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінив у частині цивільного позову. Постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 3700 грн витрат на правову допомогу. У решті вирок апеляційний суд залишив без змін.
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 26 червня 2018 року за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 скасував ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 березня 2017 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону – ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), а також неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність – ст. 75 КК.
Київський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2019 року вирок Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року змінив. Дії ОСОБА_1 перекваліфікував з ч. 1 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 122 КК і за цим законом йому призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених п. 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. У решті апеляційний суд залишив вирок без змін.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 121 на ч. 1 ст. 122 КК, визнавши недопустимими доказами висновки судово-медичної експертної комісії № 122/к від 15 січня 2016 року та № 68/к від 12 липня 2016 року, при цьому усупереч вимогам ст. 94 КПК не оцінив належним чином сукупності всіх інших доказів у справі, які свідчили про заподіяння йому засудженим саме тяжких тілесних ушкоджень. Звертає увагу на те, що застосування до ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції положень ст. 75 КК є неаргументованим і таким, що суперечить даним про його особу, а також висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 26 червня 2018 року. Стверджує, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 КПК і безпідставно, належним чином не мотивувавши свого рішення, залишив без задоволення вимоги апеляційної скарги про стягнення на його користь витрат на правову допомогу.
У касаційній скарзі прокурор також просить скасувати згадану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставах, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК: істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 1 ст. 121 на ч. 1 ст. 122 КК не ґрунтується на доказах, які є в матеріалах кримінального провадження, є немотивованим, а отже суперечить вимогам ст. 370 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник – адвокат Трилевич О.А. подав заперечення на касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2.
Прокурор Піх Ю.Г. підтримала доводи касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, вважала, що касаційна скарга прокурора, а також касаційна скарга потерпілого ОСОБА_2 підлягають задоволенню, тому просила задовольнити їх, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник – адвокат Трилевич О.А. у засіданні суду касаційної інстанції просив відмовити в задоволенні касаційних скарг, а ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 також просив ухвалу апеляційного суду щодо нього – залишити без зміни, а касаційні скарги – без задоволення.
Мотиви суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи відповідно до ст. 438 КПК в суді касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 – 414 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.
Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Ухвала апеляційного суду – це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 умисно з неприязні двічі ударив кулаком ОСОБА_2 у ділянку голови, чим заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломами кісток основи черепа. Зазначені дії обвинуваченого суд кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 , який просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а також стягнути з останнього на його користь витрати на правову допомогу, та за апеляційною скаргою захисника – адвоката Трилевича О.А. в інтересах ОСОБА_1 , який просив скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції на підставі істотного порушення кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, дійшов висновку, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга адвоката Трилевича О.А. підлягає частковому задоволенню, а вирок – зміні.
Апеляційний суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 підлягають перекваліфікації з ч. 1 ст. 121 на ч. 1 ст. 122 КК, і призначив йому покарання у межах санкції цього закону із застосуванням положень ст. 75 КК.
Суд апеляційної інстанції визнав установленим факт заподіяння ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що у справі єдиними належними та допустимими доказами є висновки судово-медичних експертиз №19 (по медичній документації) від 1 жовтня 2015 року та №19/19 від 16 листопада 2015 року, за якими виявлене у потерпілого ОСОБА_2 ушкодження у вигляді перелому передньо-нижньої стінки лівої лобної пазухи, яке спричинило розлад здоров`я більше 21-го дня, відноситься до ушкоджень середньої тяжкості.
Решту ж висновків експертів №122/к від 15 січня 2016 року та №68/к від 12 липня 2016 року апеляційний суд визнав недопустимими доказами, оскільки, на думку суду, в їхню основу було покладено шість рентгензнімків та два знімки СКТ ППН, які у даному кримінальному провадженні: 1) не були визнані доказами та в передбаченому законом порядку не відкриті стороні захисту; 2) ці знімки слідчим експерту не направлялися; 3) відомості, які містяться у даних знімках не є такими, що безпосередньо отримані експертом, тобто експерт усупереч вимогам ч. 4 ст. 69 і частин 3, 5 ст. 101 КПК здійснив збирання відомостей за власною ініціативою.
Колегія суддів не може погодитися з цим висновком апеляційного суду з наступних підстав.
Однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
На підставі статей 3, 56 КПК потерпілий є стороною кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілого є процесуальним джерелом доказу.
Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілий не згоден надати наявні в його розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК.
Апеляційний суд не звернув уваги на доводи потерпілого ОСОБА_2 , наведені в його запереченні на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, про те, що під час досудового розслідування він подав слідчому ряд медичних документів, у т. ч. копію протоколу Олександрівського консультативно-діагностичного центру м. Києва СКТ №2145 від 6 грудня 2014 року, а також 6 рентгенівських знімків та 2 знімки КТ (комп`ютерної томографії), які використовувалися при проведенні всіх експертних досліджень (т. 2, а. с. 79-80).
Також апеляційний суд не дав належної оцінки показанням експерта ОСОБА_3 , який у судовому засіданні повідомив апеляційному суду, що був головою судово-медичних експертних комісій, які сформували висновки №68/к від 12 липня 2016 року та №122/к від 15 січня 2016 року, і всі матеріали для проведення зазначених судово-медичних досліджень надавалися слідчими (т. 3, а. с. 130).
У матеріалах кримінального провадження наявні такі медичні документи:
– копія виписки Миронівської ЦРЛ №6306 з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 від 3 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 23);
– копія протоколу СКТ (комп`ютерної томографії) Олександрівського консультативно-діагностичного центру м. Києва №2145 від 6 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 24);
– копія консультативного висновку Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О. Коломійченка Національної академії медичних наук України (далі – НАМН України)» №17496/14 від 8 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 25);
– копія виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2 від 21 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 26);
– два знімки комп`ютерної томографії черепа, роздруковані з CD диску КТ від 6 грудня 2014 року (т. 1, а. с. 31).
Як видно з матеріалів справи, слідчий чотири рази призначав судово-медичні експертизи у кримінальному провадженні №12014110220000586. До постанов про призначення експертиз долучав оригінали вказаних документів або попередні висновки експертів.
Зокрема, до постанови про призначення комісійної судово-медичної експертизи від 11 листопада 2015 року, на підставі якої проведено судово-медичну експертизу та складено висновок №122/к від 15 січня 2016 року, слідчий долучив для дослідження оригінал амбулаторної картки потерпілого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 , оригінал медичної картки стаціонарного хворого Миронівської ЦРЛ №6306, оригінал медичної картки стаціонарного хворого Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О. Коломійченка НАМН України» №2306, оригінал висновку експерта Миронівського районного відділення КОБСМЕ №19 (по медичній документації) від 1 жовтня 2015 року, у тому числі 6 рентгензнімків та 2 знімки СКТ ППН (т. 1, а. с. 162-163).
За вказаним висновком експертів у ОСОБА_2 мала місце закрита черепно-мозкова травма з переломами кісток основи черепа, яка відповідно до Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі – МОЗ України) від 17 січня 1995 року №6 відноситься до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя (т. 1, а. с. 164-168).
До постанови про призначення судово-медичної експертизи від 2 липня 2016 року, на підставі якої було проведено комісійну судово-медичну експертизу та складено висновок №68/к від 12 липня 2016 року, слідчий долучив експертний висновок №122/к від 15 січня 2016 року, протоколи проведення слідчих експериментів з підозрюваним ОСОБА_1 та з потерпілим ОСОБА_2 , протокол огляду місця події від 2 липня 2016 року (т. 1, а. с. 157).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 242 КПК призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.
Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було б невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як видно з матеріалів провадження, стороні захисту у порядку ст. 290 КПК було надано можливість ознайомитися з усіма матеріалами досудового розслідування, у тому числі з висновками експертиз №122/к від 15 січня 2016 року та №68/к від 12 липня 2016 року з детальним аналізом медичної документації та рентгенівських знімків, при цьому сторона захисту не клопотала про надання їй доступу до медичної документації та рентгензнімків, на підставі яких було сформовано висновки цих експертиз.
Захисник Трилевич О.А. у суді апеляційної інстанції підтвердив зазначену обставину, пояснивши, що сторона захисту вказувала на неповноту доказу, але разом із тим не заявляла клопотань про усунення цих недоліків (т. 3, а. с. 44).
За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення кримінальними процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Відповідальність за ч. 1 ст. 121 КК настає у разі спричинення тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Відповідно до п. п. «б» п. 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6, до ушкоджень, що небезпечні для життя, належать відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа.
Проте суд апеляційної інстанції не дав оцінки вказаним обставинам і безпідставно визнав недопустимими доказами висновки експертиз №122/к від 15 січня 2016 року та №68/к від 12 липня 2016 року.
Таким чином, висновок апеляційного суду про перекваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , з ч. 1 ст. 121 на ч. 1 ст. 122 КК є необґрунтованим, не мотивованим і постановленим з істотним порушенням кримінального процесуального закону, а саме ст. 370 КПК.
Крім того, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Так, на доводи, викладені в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_2 , про необхідність стягнення на його користь з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначив: «вони не знайшли свого підтвердження, оскільки питання про відшкодування збитків, заподіяних злочином, вирішувалося в порядку цивільного судочинства».
Разом із тим, як видно з матеріалів провадження, потерпілий подав цивільний позов у кримінальному провадженні про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, а також про покладення на відповідача відшкодування витрат на надання правової допомоги (т. 1, а. с. 21-22).
У подальшому він заявив суду клопотання від 18 листопада 2016 року про залишення його цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди без розгляду (т. 1, а. с. 129).
Питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди вирішувалося в порядку цивільного судочинства (т. 2, а. с. 194-197, 198-200).
Миронівський районний суд Київської області, який постановив вирок щодо ОСОБА_1 від 22 грудня 2016 року, вирішував цивільний позов ОСОБА_2 лише в частині стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди і постановив стягнути з останнього на користь потерпілого 10 103,14 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу вирішив Апеляційний суд Київської області ухвалою від 7 березня 2017 року. Проте зазначене рішення було скасовано Верховним Судом.
Отже, суд апеляційної інстанції не відповів належним чином на доводи потерпілого щодо вирішення зазначеного питання і свого рішення про залишення його апеляційної скарги в цій частині без задоволення не мотивував.
З огляду на зазначене ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Відповідно, касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 і прокурора підлягають задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином розглянути апеляційні скарги та ухвалити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.
При цьому слід урахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), за яким відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 і прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.П. Огурецький Н.О. Марчук В.К. Маринич